...












Славутицький ДНЗ №6
"КРУНК"
Вітаємо, Гость
Головна » 2012 » Березень » 6 » Восьмиберезневі мотиви. Поле життя. Ірина Акименко і Лариса Кокорєва про свою саму жіночу професію.
2:14 PM
Восьмиберезневі мотиви. Поле життя. Ірина Акименко і Лариса Кокорєва про свою саму жіночу професію.
   
 З легкої руки Світлани Петрівни Воронцової, мами нашого вихованця Роми і нашої постійної співрозмовниці,  форум нашого сайту (тема "Консультує завідуюча") тимчасово перетворився в літературну вітальню. Кожного вечора (а саме тоді з’являлись повідомлення) відвідувачи нашого сайту мали змогу ознайомитись з  думками педагогів (і не тільки!) нашого закладу про свою професію. Дві з них до вашої уваги! 

Ірина Акименко, вчитель-дефектолог.  

 Кожна людина починається з запитань. І кожна людина закінчується саме тоді, коли цікавість її вгамована, допитливість насичена, і всі її запитання дістали відповідь. Може це химера...примхлива забаганка. Яка ніколи не справдиться, але я би хотіла навчити дітей, аби вони не втомлювалися запитувати. Нехай не завше будуть відповіді, нехай будуть запитання. Тоді у стремлінні знайти відповіді, дитина збагне істину в житті.
 Дорога в життя починається там, де кінчається стежка дитячих пустощів і на всі чотири боки розкрилюється широко поле білого світу. Дорога до людей починається там, де посадив ти своє перше дерево, щоб у цвітінні людської долі полумя’ніли пелюстки і твоєї любові до чистої правди та добра. Посадити таке дерево допомагає нам сім’я і... педагог, що супроводжує дитину на початку цієї дороги. В цій дорозі віддає вихователь малюку краплинку любові, краплинку знань і мудрості, краплинку добра і совісті. А потім через все життя мов білі ліхтарики доброго Чугайстра висвітлюються з буденної суєти світлі образи наших наставників, які нагадують нам: всі ми виросли з любові, і душі наші живі до того часу, доки не втратимо її запас, що його даровано нам у дитинсті матір’ю і вихователем.
 Перегортаю і я дні свої, мов вітер опале листя, аби погнати його далеко за горизонт, залишається лише любов і вічний пошук відповідей на бескінечну вереницю запитань...
 
 
Лариса Кокорєва, вихователь.
 
  На свете есть тысячи профессий, все они нужные и интересные. Но каждый человек должен избрать ту, которая наиболее соответствует его природным способностям и наклонностям, то есть найти свое призвание. И я его нашла! Я – воспитатель!
  Как же все начиналось? Будучи ученицей шестого класса, я стала старшей сестрой. Именно тогда и стали проявляться мои педагогические способности: только я могла уложить сестру спать, розпевая по пол часа песни (репертуар бал обширным: от «Баю - баюшки» до «Дети разных народов»). А когда я забирала ее из детского сада, то дети говорили: «Наташа, за тобой пришла мама», она не опровергала (т.к. часто сама меня так называла), а я была о-о-очень довольна.
  Уже тогда я точно знала, что стану педагогом, поэтому, окончив десятый класс, проблемы с выбором будущей профессии передо мной не стояло, и я поступила в педагогическое училище. Годы учебы пролетели быстро, но очень интересно. Никогда не забуду свою первую педагогическую практику в детском доме: особенно первые минуты встречи с детьми, которым так не хватало материнской ласки и заботы.
  И вот мои первые самостоятельные шаги в профессии … Теория и практика - это хорошо, а робота – немного другое. Приходилось очень многому учиться заново, было трудно, но с каким удовольствием я не шла, а бежала на роботу! Я воспитывала и учила «своих» детей, а они учили меня. Я и сейчас помню по именам первых своих выпускников, а ведь прошло уже более 20 лет. А знаете, они тоже помнят меня! Находят меня через интернет и это здорово!
  Я горжусь своей профессией, горжусь тем, что мои бывшие воспитанники при встрече улыбаются, здороваются, делятся новостями и достижениями, с радостью принимаю слова благодарности родителей.
Многие представляют работу воспитателя лишь как игру с детьми, и не подозревают, что требуется много кропотливого труда, терпения, чтобы каждый ребёнок вырос настоящим человеком.
  Сколькими знаниями и умениями должен обладать воспитатель! Ему приходится делать всё: шить и рисовать, вязать и лепить, в определённой степени владеть актёрским и режиссёрским мастерством, петь, танцевать, выступать перед родителями, обладать художественным вкусом, знать правила хорошего тона, да можно ли предсказать всё, что встретится педагогу в его работе? Чем больше воспитатель знает и умеет, тем легче и интереснее ему будет работать с детьми.
  И мне работать интересно! Работая с дошкольниками, не перестаю удивляться, насколько они разные, непредсказуемые, интересные, забавные, удивительно умные, умеющие своими рассуждениями, умозаключениями и поступками поставить задачу перед любым взрослым.
  Каждый ребенок уникален. В нем живет и талантливый художник, и пытливый наблюдатель, и неутомимый экспериментатор. Он открыт для красоты и добра, чутко реагирует на ложь и несправедливость.
  Теперь, по истечении времени, я твердо могу сказать – лучше моей профессии нет! Она заставляет постоянно двигаться вперед, забыть все огорчения и обиды, дает ощущение вечной молодости. 
 
 
Здається, що картини Lise Auger, наповнені глибокою філософською символікою, пов’язаною з темою жіночності, найбільш влучно ілюструють essai (опыт, набросок) наших педагогів про професію. Присутність ніжних, легких, прозорих кольорів в її роботах відповідають емоціям в розповідях педагогів. Квіти на картинах, особливо поруч з жінкою, завжди сприймаються як символ весни, краси, досконалості і гармонії. 
  Її мрією - була стати модельєром, а стала - художником. Народилася - в ​​1945 році, в Сент-Агат-де-Мон (Канада). Лізі ще в дитинстві виграла кілька конкурсів малюнка. У віці одинадцяти років відбулася перша її виставка. Навчалася в Монреалі - "Студія Салетт", - повний курс комерційного мистецтва. Натхненна роботами Шардена і Ренуара, вона малює свої романтичні картини.
Переглядів: 527 | Додав: GusevaL | Рейтинг: 5.0/9
Всього коментарів: 1
1
1 LadyQ   [Матеріал]
Кожен із нас особливий. У кожного є свій дар, тобто те, чого не має більше ніхто. І як не намагайтеся, а копій не знайдете, є тільки люди-оригінали зі своїми «плюсами» та «мінусами». Існує думка, що для кожної людини є своє місце на землі, кожна людина має своє покликання. Взагалі його можна назвати ще місією, завданням, яке кожна людина має виконати на цій Землі. Якщо вдалося знайти те саме своє місце, то кажуть, що людина в своїй професії від Бога.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Сентябрь

КРУНК